Легенда про дендропарк Веселі Боковеньки
Серед степових просторів розцвіла легенда про дендропарк "Веселі Боковеньки" та його творця, Миколу Давидова. Ця історія — це оповідання про життя, присвячене служінню природі та людям.
Мрія про створення парку в серці степу вже змалку захоплювала Миколу. Навіть коли він вивчав юриспруденцію, його серце палало лише для цієї мрії. Можливо, натхненням була невідома та таємнича любов до доньки сусідського поміщика, Ганни Бурдзункевич, яка загинула так молодо і була похована в сусідньому селі Василівці. Микола Давидов так і залишився одиноким, і його єдиною супутницею стала мрія про дендропарк.
Батько довго не згоджувався віддати земельну ділянку під парк, опасаючись, що ця "дитина" поглине всю їхню маєтність. Протягом років Микола Давидов подорожував світом, навчаючись мистецтву ландшафтного дизайну та паркового мистецтва. Він досліджував особливості парків у різних куточках світу, від Криму та Кавказу до Росії, Німеччини, Франції, Італії та Данії. Збагнувши всі секрети цього мистецтва, він звернувся до визнаного паркознавця Іполита Падалки, щоб розпочати створення свого дендропарку. Основні роботи були завершені в 1893 році під керівництвом Адольфа Регеля, видатного паркознавця.
У 1912 році Микола Давидов передав свою душу, дендропарк "Веселі Боковеньки," в дарунок Південно-російському географічному товариству, вірячи, що цей парк збереже красу природи та надійні знання для майбутніх поколінь.Революційні події 1917 року перетнули життєвий шлях Миколи Давидова. Він тимчасово оселився у Одесі, але завжди залишав віру у свій дендропарк. Саме в цей час йому загрожувала небезпека — вирубування та руйнування парку. Але іванівці, пам'ятаючи доброту колишнього поміщика, стали його найвідданішими захисниками. Вони об'єдналися та відстояли парк, ставши живою стражею цього місця. Співпраця між дендропарком і Іванівкою триває й досі, даруючи нам ще одну частину цієї величної романтичної історії, де природа і люди завжди шанують та підтримують один одного.
