Переказ про походження назви села, записаний П. Шереметом.
«На ймення козака Івася Гура. Яких тільки перевідок не ходило межи старими гурівчанами про лісовиків, перелесників, відьом, водяників та іншої нечисті, а найбільше про походження назви рідного села. Всі сходяться на
думці, що їхній Гурівці років триста, а може, й більше. Називали її по- різному: ще коли була зимівником — не то Гуртовим, не то Гурою, а коли стала селом — Гуриною і Гурівкою».
В офіційних документах осадчим слободи Гурівки значиться Роман Гура, колишній мешканець сл. Маржанівки. В народних переказах збереглись відомості про Романів дуб.
Певною мірою правильність переказу підтверджується тим, що серед перших жителів села в 80-х рр. 18 ст. зустрічається чоловік з прізвищем Гура. Також серед перших родин села — Гуренко, Дудник, Зуб, Левченко, Литвин,
Малий, Науменко, Олійник, Сердюк, Стріха, Таран, Ткач, Шаповал, Швець, Школа, Чуприна тощо.
Відомо, що в селі вже в 1786 діяла Покровська церква, у якій служив о.Василь Соколівський.
Окупаційна комуністична влада убила голодом багатодітні заможні роди Заїк, Костянів, Кашелів, Куксенків, Квартюків, та багатьох інших, яких не змогла примусити до трупоїдства.
Втрати села у період Другої світової війни істотно менші, ніж від комуністичного голодомору. Жодного факту канібалізму ні до, ні після 1932—1933 років не зареєстровано за всю історію села.
В 2010-х роках в межах с. Гурівки на р. Боковій знайдено зображення Бога Тенгрі, що дає підстави стверджувати, що поселення на місці сучасної Гурівки могло існувати ще за часів Улуса Джучі (Золотої Орди).
