Легенда села Варварівка

 

Було це за часів батька Хмеля, а може і раніше, коли обабіч старого торгового трактиру, чумацького шляху і довкола численних витоків степової річки Бокової, скільки око сягало, простяглось так зване Дике Поле. Ще тоді, коли плеса і заплави Бокової кишіли рибою, а в дібровах і байраках водилося всілякої дичі видимо-невидимо. Степову тишу і хор пернатих вряди-годи порушував хіба що тупіт копит, коли до якогось зимівника підкрадалась вовча зграя татар і в погоні за нападниками з гиком проносилась сотня бравих запорожців.

 

Поміж дуплистих верб, двометрових стріл жовтавого дев'ясилу, духмяного звіробою і ніжних волошок у ту сиву давнину на берегах Бокової появились поодинокі хати-мазанки. Довкола них тулились втікачі з панської неволі і безземельна голота з-за Збруча. Південніше, неподалік двох глибоких балок, що хрестоподібно впиралися в Бокову, виднілися чепурні оселі з лозовими парканами і перелазами. За вигоном і довкола яру літні чоловіки і підлітки в широких шароварах і вишиванках пасли табуни коней і отари овець. Віддалені на десяток верст острівці хат з роками розростались і перетворилися в чи не найбільше в окрузі село на десять сотень. Кожна з них не переставала переконувати, що саме від неї започаткувалась Варварівка.

 

З поміж найпоширеніших легенд і переповідок виділялись дві. Мешканці північної околиці, яку навкіс перетинав чумацький шлях, переконували, що першою поселенкою в них була вдова Варвара Задоя. Від неї, запевняли, пішла назва села. Південна околиця, і перш за все Варварина слобода, не вступала з ними в суперечки. Всевишньому, казали, видніше.

 

Вихваляються затулинці чумацьким шляхом. До нього рукою подати і від нас. Зате через слободу пролягає битий торговий до Переволочної. З ранку до ночі не стихає на нім скрип коліс. Найгамірніше в Крисівській вулиці біля водопою. Пороспрягають чумаки і візники купецьких хур коней та волів і прямують до харчевні Шафороста. А якиї обід чи вечеря без мерзавчика чи кварти на гурт. Посилають через дорогу когось у шинок до Манька.

 

Після смачної трапези, поки коні та воли жують сіно та овесь, хто йде на ярмарковий майдан, хто у філію банку, торговий ряд, хлібну біржу чи ливарні майстерні запастись причандаллям до воза. Любителі раків та юшки прямують до плеса, де на вибір смакують їх прямо з вогню. У кого в дорозі сталась оказія з возом, розкувався кінь чи поламалось ярмо, завертали до місцевого коваля. Краще за норовливого діда Юлика ніхто не полагодить, якщо зумієш ладиком підійти.

 

Чутки про Варварину слободу і гостин ність варварівців, купці і чумаки розносили по всіх усюдах. Похвальний розголос про слобожан доконував затулинців. Вони не переставали носитися зі своєю Варварою, як дідько з писаною торбою. Слобожанам набридло слухати. Не чув, може, і були в них Варвара і хутір, казав мало не сторічний дід Тиміш, чому тоді село поділили не на хуторці, а сотні і нашу назвали першою. Не затулинські зайди і втікачі заснували Варварівку, переконував дід Юлик. Хваляться, що їхня Варвара жила на порозі 1800-го. Подивилися б на мій самовар-чинш шведського короля моєму пращуру за те, що вправно підкував коней і полагодив колісницю. Сотничихиного чоловіка і відставних запорожців, які започаткували слободу, напевно знав гетьман Мазепа, коли тікав із Карлом XII з-під Полтави у Валахію. Чий би пес гарчав, а ваш мовчав, доконував затулинців дід Явтух. Втікачі ваші бояться писнути, аби пани не переловили. Через слобожан, усіх варварівців побоюється навіть цар-батюшка, піддобряється всілякими подачками, аби не вчинили непокори сусідні села. Спливли, ніби вода в море віки. Не лишилося й сліду від чумацького шляху, торгового тракту, найстарішої в окрузі церкви і ярмаркового майдану, де не раз сперечалися слобожани із затулинцями про Варвар.

 

Від обох лишилася одна назва — Варварівка, як легенда і згадка про нащадків січовиків. Уміли предки захищати козацьку вольницю, любили землю, поважали рідний край. Село Варварівка стало символом єдності та гостинності, де торгові шляхи зі всіх сторін зустрічалися, а мудрість і сила народу відбивалися в кожній плетеній огорожі та усмішці кожного мешканця. Легенда про Варварівку живе і пам'ятається в кожному куточку цього унікального села, свідчачи про його велич і відданість традиціям, які пройшли віками.

Фото без описуФото без описуФото без опису